«Говори, что думаешь и думай, что говоришь.»

Мій улюблений фільм – «Трасса 60». Але я не про фільми. Є там така фраза: «Говори, что думаешь и думай, что говоришь.»

«Говори, что думаешь.»

І усі хами тут подумали, круто, я так і роблю! Але ж це не про хамство. Говорити те, що думаєш, це зовсім не означає кидати людині в лице свою думку, наче мокру ганчірку. Це.. про щирість. Щирість така чудова штука. Щирість це чесність перед собою і оточуючими. Щирість є критерієм відсутності самообману. А самообман... яка небезпечна річ. Поховавши себе під горами самообману і не знайдеш, і не дізнаєшся, що було істинним у твоїх почуттях і відчуттях.
Самообман – страшна зброя хворого, що бажає захистити себе від болю серця. Це як духовний вірус імунодефіциту. Самообман виправдовує людину в очах себе самої. Людина у путах самообману не може рости і розвиватись. Щирість і чесність дає чистий погляд на себе, і тільки тоді душа має шанс стати на сходинку краще. Але як це тяжко бути щирим і не переступити кордон хамства. Не зачепити нічиїх інтересів, не задіти нічиє хворе м’ясо, бути просто чесним. З іншими. А ще важче – з собою. Коли придумуєш сотню виправдань і пояснень, тільки б… не відкритись, не довіритись, не постраждати.

«Думай, что говоришь.»
Люди часто не думають, що вони говорять. Є безповоротні слова. Є слова, які не можна говорити вголос, і навіть думати ними не можна. Слова залишаються. Висять у повітрі. І у мабутньому обов'зково збудуться. Повернуться. Вдарять бумерангом. Як можна так необачно кидатись словами?? І це аж ніяк не чесність і не щирість, коли зопалу говорять: «Щоб ти здох, зникни і не з'являйся у моєму житті більше ніколи.» Це голос образи. А за свої слова потрібно відповідати. Як сказав, так і буде. Неможливо забрати слова назад. Тому потрібно думати, що ж ти говориш.

Поєднуючи правило в одне ціле, отримуєш ідеальну модель спілкування. Але суть у цьому одна – як і будь якій іншій «вихідній» дії людини – не зашкодь собі і тим, хто поряд з тобою. Хоча б так…