Рибки, що плавають в акваріумі зіниць.

Люблю дивитись в очі людей. Там добре видно рибок, що плавають всередині. Кольорових рибок-клоунів, зубатих рибок-піраній, хазяйновитих рибок-скумбрій, однобоких рибок-камбал, безтолкових рибок-бичків.... а бувають іще такі, що всередині плавають кальмари, або креветки, або восьминоги. А бувають такі, всередині яких плавають заморожені риби з мертвими очима.

Люди справно харчуюють своїх рибок, підсипаючи їх корму із роздумів. Цікаво, чим годують своїх рибок хазяйки піраній? Мабуть, чужими рибками... 

Заглядаючи в акваріум через зіниці, я ніби пірнаю у воду. Спершу мої рибки панікують і хочуть тікати, але я кажу їм, що ми не на довго. Лише поглянути на рибок цього акваріуму. 

Коли хтось відводить очі, впіймавши мій погляд, я думаю, що наші рибки не порозумілись. Шкода, можливо, вийде наступного разу - кажуть мені мої рибки. 

Вперед і вгору.

На наших дорогах життя не стоять камінці-дороговкази з підписами. Ніхто не розказує нам, що ми втратимо, якщо підемо на право, чи на ліво. І немає таксофону на роздоріжжі, щоб зателефонувати у небесну довідку і дізнатись, що твій шлях - це он той, ондечкий. І ти стоїш, і ноги вже давно хочуть кудись тупати, але мнешся, мнешся, мнешся... Куди?
У маленької дитини сотні шляхів попереду. Вона може стати ким завгодно... Але час минає. До одних справ знаходяться "вчителі", до інших "відвертачі". Кількість доріг зменшується. Перехрестя стає не таким вже й безмежним. А коли воно стає не безмежним, з'являється страх вірного вибору. Яка дорога зелена? На якій і себе не втратиш, і коня?
Насправді, на цьому перехресті було б досить одного каменя з одним написом. Ти можеш це полюбити? Тоді іди. Можна навіть спробувати пару кроків, перевірити себе. Ніхто не каже, що потрібно обрати раз і назавжди. Але якщо ти уже впевнився, що цей шлях тобі не полюбити... повертайся на перехрестя. Ну і тоді все ж таки... Яка?
Богатир не довго думав, коли прочитав напис "Наліво підеш - коня втратиш, направо підеш - себе загубиш, прямо підеш - смерть знайдеш." Як не глянь, безвиграшна ситуація. Але він просто любив своє діло і не боявся іти. Вперед і вгору. А кінець який?..

Ніколи не перестає.

Огортати теплом, дарувати радість. Синє небо, а я часом забуваю, що воно буває таке синє. А ще шість кілограм муркоти на мені щоранку. І дихати мені прямо у вухо, щоб я точно знала, вони чекають, поки я відкрию очі. І лікувати музикою, яка завжди є тією, що необхідна для мене. І зеленим листям моїх співжителів, які справно продукують кисень і навіть не ображаються, якщо я забуваю напоїти їх. Купати живим світлом і обіймати тепло-густою темрявою. Коли закриваєш очі, згортаєшся у свій простір спочинку і кожен м'яз солодко ниє, розслабляючись. І як читаю щось чудове, дивлюсь щось прекрасне, живу чимось неймовірним.
Всесвіт, він такий. Ніколи не перестає. Любити і дивувати мене...