Що таке минуле? От зараз у цей момент коли я бігаю пальцями по клавішам, сидячи у ліжку, дивлюсь в монітор ноутбука і іноді у чорне вікно, чи є зараз, у цей момент, минуле?
Якщо відчути себе у зараз, минулого немає. Але є у мене така погана звичка – падати у минуле. Воно тягне мене як чорна діра, з величезною силою гравітації. Минуле, хороше і погане, те, що тішить і те, що хочеться змінити. І коли я падаю, я завмираю там без руху. Куди можна йти далі в минулому? Як іти далі в минулому? Падаючи у минуле, я усвідомлюю, що це застигла величина. І як би багато не хотілося стерти чи забути, як би не хотілось пережити щось іще раз – це неможливо. Минуле живе в пам'яті, воно товчеться там по закуткам, складене у чорні і сині мішки для сміття. Соваємо його, перебираючи старі листівки, непотрібні статуетки-подарунки, фотографії… Перекладаємо, то з синього в чорний, то з чорного в синій. Як важко дається усвідомлення, що залишається тільки жити з тим, що БУЛО, адже сміття з голови зазвичай не вивозять. Минуле така штука – не відмовишся, не кинеш, не зітреш, не прокрутиш знову, але і жити їм не можна. Треба просто йти далі. А далі можна йти тільки тоді, коли не озираєшся назад.
І все ж усе це сміттєзвалище – воно потрібне для майбутнього. Тому що НАВЧИЛО. Ну а якщо не навчило – усе повториться. Минуле нерозривно пов'язане з існуванням. А через нього має силу впливати на майбутнє. Накопичуючи помилки, вчишся не робити їх. Переживаючи світлі моменти, починаєш розуміти, як до них прийти на своєму шляху. Зустрічаючись віч на віч з наслідками вибору, зарубуєш на носі алгоритм вірного виходу. Саме тому так важливо робити висновки. І не дарма ж кажуть, що вчаться тільки на своїх падіннях.
Отже, якщо нічого не змінюється – я мертва, я знову падаю у минуле. Якщо не роблю висновків – я мертва, я знову повторюю минуле. Той, хто живе у минулому, приречений на безкінечну рефлексію. Щоб рухатись далі, мені залишається лише відчути себе у ЗАРАЗ. Це допоможе до тих пір, поки я знову не спіткнусь об уламок пам'яті і знову... впаду. Але! Я точно буду намагатись уважно дивитись під ноги.
Якщо відчути себе у зараз, минулого немає. Але є у мене така погана звичка – падати у минуле. Воно тягне мене як чорна діра, з величезною силою гравітації. Минуле, хороше і погане, те, що тішить і те, що хочеться змінити. І коли я падаю, я завмираю там без руху. Куди можна йти далі в минулому? Як іти далі в минулому? Падаючи у минуле, я усвідомлюю, що це застигла величина. І як би багато не хотілося стерти чи забути, як би не хотілось пережити щось іще раз – це неможливо. Минуле живе в пам'яті, воно товчеться там по закуткам, складене у чорні і сині мішки для сміття. Соваємо його, перебираючи старі листівки, непотрібні статуетки-подарунки, фотографії… Перекладаємо, то з синього в чорний, то з чорного в синій. Як важко дається усвідомлення, що залишається тільки жити з тим, що БУЛО, адже сміття з голови зазвичай не вивозять. Минуле така штука – не відмовишся, не кинеш, не зітреш, не прокрутиш знову, але і жити їм не можна. Треба просто йти далі. А далі можна йти тільки тоді, коли не озираєшся назад.
І все ж усе це сміттєзвалище – воно потрібне для майбутнього. Тому що НАВЧИЛО. Ну а якщо не навчило – усе повториться. Минуле нерозривно пов'язане з існуванням. А через нього має силу впливати на майбутнє. Накопичуючи помилки, вчишся не робити їх. Переживаючи світлі моменти, починаєш розуміти, як до них прийти на своєму шляху. Зустрічаючись віч на віч з наслідками вибору, зарубуєш на носі алгоритм вірного виходу. Саме тому так важливо робити висновки. І не дарма ж кажуть, що вчаться тільки на своїх падіннях.
Отже, якщо нічого не змінюється – я мертва, я знову падаю у минуле. Якщо не роблю висновків – я мертва, я знову повторюю минуле. Той, хто живе у минулому, приречений на безкінечну рефлексію. Щоб рухатись далі, мені залишається лише відчути себе у ЗАРАЗ. Це допоможе до тих пір, поки я знову не спіткнусь об уламок пам'яті і знову... впаду. Але! Я точно буду намагатись уважно дивитись під ноги.
Немає коментарів:
Дописати коментар