Якщо і є щось таке, що може врятувати світ, то це не краса. Аж ніяк! Я думаю, це вдячність.
У нитці свого життя я пов’язана з іншими людьми. Наші Шляхи перетинаються. І кожен мій крок говорить про те, що не буває самодостатніх людей. Я умію багато чого. Але набагато більше я не вмію. Щоб я могла йти своїм Шляхом, Всесвіт посилає мені тих, що підтримують мене, допомагають мені, рятують мене, навчають мене, зігрівають мене, люблять мене. Вони дають мені світло в моє серце, сили в мої руки, обладунок на моє тіло, який ніхто не здатен пробити. Всесвіт огортає мене, опікає мене, дає мені важливі і гіркі уроки, роблячи так, щоб мій Шлях підіймався вгору. Щоб я зростала і не стояла на місці. Так було завжди, і так є зараз. Але чи завжди я бачила це? Чи завжди я була вдячна за це?
Я-10-років-тому дивилась лише всередину себе. У тому віці, коли людина займається самопізнанням, важливий момент, коли вона відповідає на питання «хто я?». Якщо відповідь на це питання ставить людину у центр, якщо вона не усвідомлює того, що усі інші люди – рівноцінні їй, у цей момент народжується егоїст. Так було і зі мною. Егоїзм – це завод претензій. Егоїст ніколи не зможе бути щасливим. Він завжди хотітиме ще чогось для себе, і завжди буде чимось не задоволений. Почуття, що концентруються на власному его, не можуть бути повноцінними. Гордість, образливість, заздрість, злопам'ятність - це все продукти егоїзму. Культивація егоїзму у серці завдає удару по головній здатності людини - здатності любити. Егоїст не зможе любити нікого крім себе, тому що нікого він не поставить вище за себе і власні інтереси. Я знаю це. Частина мене іще живе за цими законами, і періодично бере наді мною верх.
Що ж відрізняє не-егоїста? Це його вдячність… Егоїсту винні усі. Не-егоїст – бачить і розуміє, що він усім завдячує. Егоїст не лише сам не може стати щасливим. Він ще й не може зробити щасливим нікого. Для не-егоїста стає саме собою зрозуміле те, що якщо робиш щасливими людей навколо себе, зможеш і сам бути щасливим.
Я-зараз розумію, що випромінюючи вдячність, налаштовуєш струни своєї душі, як музичний інструмент, на вірні ноти. Розумію, що вдячність навіть не так потрібна тим, кому я вдячна… вона потрібна мені. Це необхідно, щоб побачити навколо себе тих, без кого я не стала б собою, і за ними побачити Всесвіт, у якому ще є безліч таких людей як я. Таких, для яких я також можу стати допомогою, теплом, світлом, уроком…
У нитці свого життя я пов’язана з іншими людьми. Наші Шляхи перетинаються. І кожен мій крок говорить про те, що не буває самодостатніх людей. Я умію багато чого. Але набагато більше я не вмію. Щоб я могла йти своїм Шляхом, Всесвіт посилає мені тих, що підтримують мене, допомагають мені, рятують мене, навчають мене, зігрівають мене, люблять мене. Вони дають мені світло в моє серце, сили в мої руки, обладунок на моє тіло, який ніхто не здатен пробити. Всесвіт огортає мене, опікає мене, дає мені важливі і гіркі уроки, роблячи так, щоб мій Шлях підіймався вгору. Щоб я зростала і не стояла на місці. Так було завжди, і так є зараз. Але чи завжди я бачила це? Чи завжди я була вдячна за це?
Я-10-років-тому дивилась лише всередину себе. У тому віці, коли людина займається самопізнанням, важливий момент, коли вона відповідає на питання «хто я?». Якщо відповідь на це питання ставить людину у центр, якщо вона не усвідомлює того, що усі інші люди – рівноцінні їй, у цей момент народжується егоїст. Так було і зі мною. Егоїзм – це завод претензій. Егоїст ніколи не зможе бути щасливим. Він завжди хотітиме ще чогось для себе, і завжди буде чимось не задоволений. Почуття, що концентруються на власному его, не можуть бути повноцінними. Гордість, образливість, заздрість, злопам'ятність - це все продукти егоїзму. Культивація егоїзму у серці завдає удару по головній здатності людини - здатності любити. Егоїст не зможе любити нікого крім себе, тому що нікого він не поставить вище за себе і власні інтереси. Я знаю це. Частина мене іще живе за цими законами, і періодично бере наді мною верх.
Що ж відрізняє не-егоїста? Це його вдячність… Егоїсту винні усі. Не-егоїст – бачить і розуміє, що він усім завдячує. Егоїст не лише сам не може стати щасливим. Він ще й не може зробити щасливим нікого. Для не-егоїста стає саме собою зрозуміле те, що якщо робиш щасливими людей навколо себе, зможеш і сам бути щасливим.
Я-зараз розумію, що випромінюючи вдячність, налаштовуєш струни своєї душі, як музичний інструмент, на вірні ноти. Розумію, що вдячність навіть не так потрібна тим, кому я вдячна… вона потрібна мені. Це необхідно, щоб побачити навколо себе тих, без кого я не стала б собою, і за ними побачити Всесвіт, у якому ще є безліч таких людей як я. Таких, для яких я також можу стати допомогою, теплом, світлом, уроком…
Немає коментарів:
Дописати коментар