Ін'єкція зла.

Зло входить всередину повільно і непомітно. Йому досить малої тріщини. Як ін'єкція в один кубик в крапельниці з фізрозчину - достатньо лише проколу. Воно вітається, знімає взуття, запитує - де можна присісти, виключно ввічливе та привітне. А ти, така заклопотана, махаєш рукою, он туди, туди сідай, і навіть не піднімеш очі, щоб подивитись у чорне провалля обличчя нового гостя. Голку введено. Ін'єкція готова. Зло продовжує сидіти там, де йому сказали, та ін'єкція потихеньку розповзається, краде колір, краде світло, краде голос, краде життя. Усе гаразд, тобі уже 27, давно пора - визирає з далекого закутка і посміхається чорна-вона. Повертається обличчям до зла біла-вона. Повертається і падає, і опиняється вмить на дні безодні, вертить головою вправо та вліво, хоч і все добре розуміє. Голку витягають. Шприц пустий. Фізрозчин залито чорнотою, за законами дифузії вона заволікує прозору рідину, у якій ти дихаєш, зачорнює легені, заливає чорним кров, а за нею й усе тіло. Виходу немає. Біла-вона лежить на дні безодні і навіть сліз їй непотібно. Повільно зникає. Її частинка життя завершилась. Її роль вичерпалась. Її світло гине. Вона згадує, як було тепло і радісно, поки всередину не увійшло зло. А зло сидить там, де його посадили, обіймає за талію чорну-її і вони будують свої плани на майбутнє.
Аж раптом щось робить "хрусь". Достатньо однієї тріщини... Чорна рідина як нестримний потік видирається назовні, сльозами, болем, розкаянням. Злу нестає повітря, воно дуситься, воно як риба, викинута зі звичного середовиша, бліді пальці роздирають горло... Воно зникає. Зникає і взуття, залишене при вході.
Біла-вона відчуває, що може піднятись. Відкриває очі. Вона знову вижила.
Чорна-вона ховається в далекий куток. До наступного разу...