Ніколи не перестає.

Огортати теплом, дарувати радість. Синє небо, а я часом забуваю, що воно буває таке синє. А ще шість кілограм муркоти на мені щоранку. І дихати мені прямо у вухо, щоб я точно знала, вони чекають, поки я відкрию очі. І лікувати музикою, яка завжди є тією, що необхідна для мене. І зеленим листям моїх співжителів, які справно продукують кисень і навіть не ображаються, якщо я забуваю напоїти їх. Купати живим світлом і обіймати тепло-густою темрявою. Коли закриваєш очі, згортаєшся у свій простір спочинку і кожен м'яз солодко ниє, розслабляючись. І як читаю щось чудове, дивлюсь щось прекрасне, живу чимось неймовірним.
Всесвіт, він такий. Ніколи не перестає. Любити і дивувати мене...