Вперед і вгору.

На наших дорогах життя не стоять камінці-дороговкази з підписами. Ніхто не розказує нам, що ми втратимо, якщо підемо на право, чи на ліво. І немає таксофону на роздоріжжі, щоб зателефонувати у небесну довідку і дізнатись, що твій шлях - це он той, ондечкий. І ти стоїш, і ноги вже давно хочуть кудись тупати, але мнешся, мнешся, мнешся... Куди?
У маленької дитини сотні шляхів попереду. Вона може стати ким завгодно... Але час минає. До одних справ знаходяться "вчителі", до інших "відвертачі". Кількість доріг зменшується. Перехрестя стає не таким вже й безмежним. А коли воно стає не безмежним, з'являється страх вірного вибору. Яка дорога зелена? На якій і себе не втратиш, і коня?
Насправді, на цьому перехресті було б досить одного каменя з одним написом. Ти можеш це полюбити? Тоді іди. Можна навіть спробувати пару кроків, перевірити себе. Ніхто не каже, що потрібно обрати раз і назавжди. Але якщо ти уже впевнився, що цей шлях тобі не полюбити... повертайся на перехрестя. Ну і тоді все ж таки... Яка?
Богатир не довго думав, коли прочитав напис "Наліво підеш - коня втратиш, направо підеш - себе загубиш, прямо підеш - смерть знайдеш." Як не глянь, безвиграшна ситуація. Але він просто любив своє діло і не боявся іти. Вперед і вгору. А кінець який?..