Подорослішай.

Так, здається, і нічого особливого. Нічого складного немає в тому, щоб злитись, коли злишся, радіти, коли радієш, сміятись і сумувати, використовуючи прямий канал передачі і відображення інформації, не викривляючи її.  Не дарма ж кажуть - все написано на обличчі. Діти так і роблять. Але ось діти дорослішають. І потрохи справжні емоції зникають з їх обличчя. А потім і з їхнього серця. Коли ти дорослий - може статись так, що уже і не знаєш, чи правду говорить тобі твоє серце, а чи не сам себе надурив? Серце мертвіє, обростає твердою коростою лицемірства, і вже більше не чути його голос. В дитинстві казали - подорослішай, нарешті. Дорослі - це такі собі розчаровані істоти, що уже ні в що не вірять. Вони дивляться на світ з точки зору вигоди і практичності, і цим двом законам підкорюють усе, навіть свої емоції та почуття. Тому їхнє серце мусить відчувати те, що нав'яжуть йому, а обличчя видає чітко профільтровану інформацію, яка пройшла цензуру на виході. Але якщо дивитись з висоти пташиного польоту, коли ти бачиш усе, а не тільки вигоду? Якщо серце не обманювати? Якщо бути чесним і щирим? Якщо..?
Та я не знаю. Я уже серед дорослих. Хоча іноді... іноді я чую, як мені кажуть "подорослішай". І тоді я, сама не знати чому, радію.